Школьная система Берлина: личный опыт устройства ребёнка в школу

Ми приїхали до Берліна в серпні 2022 року.
Я була певна: школа для сина знайдеться швидко. Йому було дев’ять, ми мали документи за §24, були офіційно зареєстровані. У всіх джерелах писали одне: просто подайте документи до Schulamt, і вас самі розподілять.

Я так і зробила. Заповнила анкету, віднесла копії, почала чекати. Тиждень — тиша. Два — написала листа. Відповіді не отримала. Телефонувала — або не брали слухавку, або відповідали сухо: «Очікуйте, місць немає».

Минув місяць. Й ще один.
Син почав питати, чому він не ходить у школу, хоча всі інші діти вже навчаються. Я не знала, що сказати. Ніби все правильно зробила — а результату нема. Розмови з рідними щоразу завершувались сльозами.

На третій місяць я вирішила піти в Schulamt особисто. Там було багато людей, черги, німецька мова — а в мене лише рівень А1. Але сталося диво: одна працівниця знала польську, а я трохи розумію. Вона глянула в систему й підтвердила — наша справа зареєстрована, але всі школи поруч переповнені.

Я запитала, чи можна шукати школу самостійно. Вона відповіла: «Спробуйте — якщо знайдете, ми дамо направлення».

Я обійшла чотири школи. У двох двері ніхто не відкрив. В іншій сказали чекати письмового рішення з Schulamt. І лише в четвертій мене вислухали, взяли контакти, пообіцяли передзвонити.

Минуло ще 20 днів — і я отримала запрошення на зустріч. Виявилося, у них щойно відкрили мовний клас, і вони були раді взяти дитину. 10 листопада мій син пішов до своєї першої німецької школи. Зараз він навчається із задоволенням, каже, що хоче стати архітектором.

А я зрозуміла головне: у Німеччині не можна сидіти й чекати. Треба писати, питати, шукати варіанти. Система працює — але її потрібно штурмувати з усіх боків.